Чорна дорога та 33 озера
Однією з маловідомих цікавинок Борислава та околиць є так звана “Чорна дорога” з Дрогобича через мікрорайон Млинки і гору Тептюж ,повз село Модричі та мікрорайон Губичі до мікрорайонуТустановичі Борислава. Цей шлях відомий ще з княжих часів як частина давнього соляного шляху з Дрогобича в Карпати і до фортеці Тустань, однак в ті часи дорога йшла в обхід гори берегом річки Вишниці повз пагорб на якому стояв укріплений спостережний і митний пункт. На поч.ХІХ ст. австрійська влада побудувала нову дорогу на пряму через Тептюж, що надовго стала єдиним прямим шляхом між Дрогобичем і Бориславською котловиною. Цей шлях описує у своїй повісті Іван Франко “Boa Constrictor” (1878р.) “…Вони ішли через Тептюж, лишаючи Губич збоку. Сонце сходило над Дрогобичем і облило кровавим світлом ратуш, костел і церков святої Тройці. Сюди ближче вилася, блискотячи, мов золота змія, Тисьмениця і шваркотіла в віддалі по камінні. Дуби в Тептюжі іно що зачинали розвиватися, зато сподом ліщина шевеліла вже своїм широким темно-зеленим листям… Ось вони минули Тептюж, – перед ними поле зелене, свіже, далі лука, замаєна цвітами, знов горбок, через котрий гадиною звивається стежка, – і ось бориславська кітлина. ”
Про мандри горою Тептюж писав Іван Франко і в прозовому творі “Рутенці” (1912р.)“…Маючи від дитинства замилування до збирання грибів у лісах та до ловлення риб у річках та потоках, я також із Дрогобича в неділі та свята, або коли був вільний час, то й серед тижня, при погоді ходив чи то сам, чи з товаришами в околиці міста, до лісу, званого Гіркою, до другого, званого Тептюж, зложеного з самих дубів, а також до ріки Тисьмениці, що пливе з південного боку міста Дрогобича, в якій ученики в різних місцях купалися. Із моїх товаришів, що визначалися особливим талантом до риболовства, згадаю Паславського… З Паславським я перший раз ходив до потоку, що пливе за Тептюжем; там, у глибоких вирах під корчами, Паславський руками зловив кілька кленів, коли натомість я решетом, окрім дрібної риби, міг зловити ледве одного. В тім самім потоці Савула зловив руками під корчами двох величезних кленів у такім місці, де я решетом не міг зловити ані одної рибки…”.
Саме в селі Модричі на початку ХІХ ст. було створено хоч і примітивну, але першу в Європі нафтопереробну установку. А вже з 1853 р. при дорозі Дрогобич-Борислав почали появлятися нафтопереробні установки. На загал їх тут було п’ять. Найбільшим із них і єдиний зберігшийся до нині є нафтопереробний завод “Ґаліція” , званий фабрикою З початком нафтової лихоманки саме цим шляхом транспортували сиру нафту на нафтопереробні установки в Дрогобичі. Носили “ропу” в цебрах на коромислі або ж везили в діжках на возах, через складний рельєф нафта часто виплюскувалася від чого дорога ставала чорною . “…Хоть дорога неблизька – либаки мусили кождої доби тіпати там і відтам : вечером з повними коновками кип’ячки на коромислах до Дрогобича, а рано з порожніми назад до Борислава” згадував Іван Франко .
З 1901 р. нафтопереробні заводи почали швидко розвиватися та нарощувати обсяг переробки нафти, пік якої припав на 1909 р., коли було видобуто рекордну за весь час кількість нафти в Бориславі-1 937 620 тонн. У зв’язку із збільшенням об’єму видобутку нафти , 24 лютого 1909 р. Об’єднання видобувників ропи Дрогобицько-Бриславського нафтового басейну організувало конференцію в справі спорудження земляних нафтозбірників, які почали масово будуватися поблизу сіл Модричі та Тустановичі(зараз мікрорайон Борислава) для зберігання видобутої нафти з усього басейну.
Резервуари мали складну систему перетікання нафти з одного в інший і запобігання розливів. За цими інженерними спорудами закріпилася поетична назва «33 озера», хоча насправді їх набагато більше. Крім того подібні резервуари побудували між с. Болехівці і Дрогобичем. Під час двох світових воєн воюючі сторони неодноразово підпалювали нафтозбірники.
Уже в радянські часи споруди втратили своє значення і поступово заповнилися водою перетворившись на озера, які з часом стали замулюватися і заростати. Зараз це один з популярних об’єктів прогулянок та відпочинку місцевих жителів.
