Skip to content Skip to left sidebar Skip to footer

«Галицьке пекло» у Бориславі

Тустановичі. 1896 рік. Двоє нафтовиків – Владислав Длугош (у майбутньому – сенатор ІІ Речі Посполитої) та Ян Рачковський (згодом – працівник нафтової компанії Вільяма Генрі МакҐарві) виявили родовища нафти в Тустановичах. У 1908 році на полі селянина Михайла Баб’яка фірма «Hollenderski Syndykat Naftowy» («Холендерський нафтовий синдикат») пробурила нафтову свердловину «Ойл – сіті» («Нафтове місто»). Її власницею була берлінська компанія «Браун і Берман». Тоді ще ніхто не знав, яку славу вона принесе місто і якою катастрофою стане відомою на цілий світ.

13 червня свердловина дісталася кілометрової глибини (1016 м). Одразу ж з неї ударив чорний фонтан, виливаючи за добу бл. 3 тонн нафти і 900 тис кубометрів газу назовні. Її викачували лише двома насосами, пізніше їх кількість зросла до 8. Багато нафти розлилося по городах та в річки. Робітники копали ями і насипали вали. Кореспондент видання Petroleum залишив опис цих подій: «Через кілька сотень метрів вся рослинність була густо обприскана нафтою. Таким чином було знищено цілі зернові поля. Крім того, можна було почути сильний гул і ревіння нафти, що виштовхується з землі…» . Стефан Ковалів теж залишив згадку про цю подію: «Вся сметанка зі столичних міст приїздила подивитися, як виглядає нафтовий фонтан, що викидає з землі двісті цистерн на добу». Лише за чотири дні, 17 червня, вдалося скерувати потік нафти до земляних збірників.

Однак вже за місяць, 4 липня о 14:30 в свердловину влучила блискавка. Вогонь на «Ойл – Сіті» можна було побачити навіть за 50 кілометрів. Стовп диму бачили навіть в Самборі. Цікаво, що пожежа охопила ще й інші свердловини та збірники нафти, що були поблизу. Гази, які гасилися в одному місці, швидко спалахували вже в іншому. Пожежники та нафтовики хотіли накрити вогонь дзвоном, щоб перекрити доступ кисню, але фонтан нафти (бл. 200 м висоти) виявився сильнішим. Відсутність шляхів і хаотичне розташування споруд не дозволяли гасити полум’я. Близько 17:30 прибули староста Станіслав Ноель і комісар Аполінарій Мокрий. Вони вирішили зупинити видобуток у всьому Бориславському басейні.

Звістка про пожежу дійшла до відомого нафтовика Владислава Длугоша, який взяв участь в установчих зборах Національної асоціації виробників нафти. Він попросив австрійську владу направити війська для боротьби зі стихією. Тоді для гасіння пожежі були кинуті військові з Перемишля, наймані працівники, працівники нафтової промисловості та ін. 150 саперів прибули в 1 годині ночі. Вони збудували захисний вал. «Ойл – Сіті» горіла ще три тижні, ставши також і атракцією для туристів.

У той час небо і сонце були затемнені сажею та хмарами диму, що нависли над містом. Щоб сфотографуватися на фоні пожежі та диму приїздили бажаючі з багатьох країн світу. Після цього розробка свердловини велася до 1947 року, а вже у 1952 вона була ліквідована.

Цікаво, що задовго до пожежі на «Ойл – Сіті» відбулась ще одна, не менш масштабна. У 1873 році в Бориславі відбули страйки і розруха, спричинені різким розмежуванням між бідними і багатими власниками шахт. Робітники у відчаї підпалили десятки будівель. Місто горіло два тижні. Влада заарештувала 300 осіб, яких підозрювали у підпалі. Саме через пожежі та страйки Борислав почали називати справжнім «галицьким пеклом»